Державна соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді

Цього року на Харківщині має бути створено 6 дитячих будинків сімейного типу та 89 прийомних сімей, до яких влаштують 142 дитини-сироти. А ще у вересні заплановано відкрити у Дергачівському районі заклад нового типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, куди влаштовуватимуть дітей з урахуванням місця їх походження. Такий обсяг робіт у рамках реалізації Державної програми реформування системи закладів для сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, запланувала виконати у 2008 році обласна влада. Усього ж на сьогоднішній день у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях Харківщини виховується 346 дітей.

— Наші плани, спрямовані на врятування дітей від сирітської долі, стають реальними завдяки послідовній державній політиці, — розповідає начальник служби у справах дітей Харківської облдержадміністрації Тетяна Печерських, З липня 2005 року, коли вийшов Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», тема соціального захисту сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, наповнювалася дедалі новими нормативними та законодавчими документами. Наприклад, питання щодо реформування інтернатних закладів вперше було порушене у 2006 році, після розпорядження Кабінету Міністрів № 263. Воно заклало концепцію змістовної перебудови інтернатних закладів. А в жовтні 2007 року постановою Кабінету Міністрів затверджено Державну програму реформування інтернатних закладів: і це далеко не повний перелік тих нормативних документів, який засвідчує, що Україна продовжує діяльність, розпочату пострадянськими державами і державами Східної Європи з удосконалення системи інтернатних закладів.

У програмі чітко виписано, що кожна дитина, яка осиротіла чи залишилася без піклування батьків, має бути влаштована у сім'ю. На сьогодні відпрацьовані різні форми повернення дітей у родину: усиновлення, опіка, влаштування до будинків сімейного типу та до прийомних сімей. Однак багато фахівців, що працюють у сфері соціального захисту дітей, застерігають: сім'ї громадян України не готові та й не в змозі сьогодні усиновлювати дітей після досягнення ними десятирічного віку. Отож сироти апріорі змушені виховуватися в інтернатних закладах. Крім того, не секрет, що сьогодні народжується немало дітей з вадами фізичного розвитку, їх теж не всі готові брати і виховувати у сім'ях. Чи не забуксує через це реалізація такої необхідної для сиріт програми на місцях?

Тетяна Печерських вірить, що державна програма націлена не ламати вітчизняну інтернатну систему, а реформувати її. І дуже важливо робити це не зверху, а знизу. Кожен керівник інтернатного закладу повинен брати активну участь у процесі реформування, спрямованому на зменшення кількості підопічних у цих закладах. На сьогодні в області налічується 5704 дитини-сироти та дітей позбавлених батьківського піклування. 68 відсотків цих дітей охоплені сімейними формами виховання, а в інтернатах перебуває майже дві тисячі дітей. Чому не називається конкретна цифра? Та тому, що процес влаштування дітей у сім'ї іде щоденно, а, разом з ним змінюються й цифри. Тільки за минулий рік на Харківщині 207 дітей влаштовано до дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, 118 — усиновлено громадянами України і 107 дітей — іноземними громадянами. Достатньо велика кількість дітей була взята під опіку.

Шлях реформування, вважає Тетяна Печерських, має бути досить відповідальним і толерантним; Обов'язково слід враховувати думки керівників та педагогічних колективів інтернатних закладів. Принаймні на Харківщині така позиція органів державної влади стала вже невід'ємною нормою. Голова облдержадміністрації Арсен Аваков підписав розпорядження про створення робочої групи, до якої ввійшли керівники інтернатних установ, педколективи, управлінці, представники влади на місцях. Вони повинні внести конкретні пропозиції щодо кожного інтернату. І, можливо, на базі одних закладів будуть утворені соціальні гуртожитки, інших — центри матері й дитини чи якісь позашкільні установи, де працюватимуть різноманітні знову ж таки соціальні гуртки. Але це - в майбутньому.

Сьогодні ж чітко визначено, що всі інтернати області, де навчаються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, розукрупнюватимуться, й створюватимуться заклади нового типу, в яких виховуватимуться діти від народження до повноліття. В області вже утворено 6 невеличких інтернатів, а якщо додати до них ще 2 такі ж заклади, утворені благодійними фондами, то виходить 8 інтернатів, розрахованих на кількість дітей не більше 50.

У планах харків'ян також передбачено, що всі заклади нового типу комплектуватимуться тільки дітьми— вихідцями з регіону. Тобто діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, які з району направлені до інтернатних закладів обласного підпорядкування, повернуться назад у той район, з якого вони походять. Там вони ходитимуть до загальноосвітньої місцевої школи, знаходитимуть друзів, спілкуватимуться з родичами та знайомими. «Переселення», особливо тих, кому виповнилося 10 років, будуть не примусовими, а навпаки, діти самі вирішуватимуть свою долю. І до 2017 року (термін завершення реформування, передбачений програмою) вихованці залишать інтернатні заклади.

Нині на Харківщині діють 27 інтернатних закладів. У 9 із них виховуються сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які мріють про усиновлення. Та для того, аби випадків усиновлення було більше, треба вести глибоку роз'яснювальну й підготовчу роботу серед громадян. Заступник голови Харківської облдержадміністрації Людмила Бєлова зауважила: «У наше суспільство повинна прийти мода на усиновлену дитину чи дитину, влаштовану у сім'ю».

... Якщо повернутися на десятиліття в минуле, то можна пригадати, що не прийнято було, щоб з села кудись направляли дитину-сироту: її брали під опіку хрещені батьки, далекі родичі, сусіди і ніколи не влаштовували в інтернат. Минуло не так вже й багато часу, а ставлення в суспільстві до сирітства докорінно змінилося. І тут, як вважають харківські працівники служби дітей, освітяни та медики, — не початий край роботи. Долучитися до неї вони запрошують громадські організації, волонтерів і журналістів. Є й перші добрі ластівки. На 7-му каналі харківського телебачення два рази на тиждень виходить програма «Дитина має надію». В ній місцеві журналісти розповідають про сиріт, котрі виховуються в інтернатах області, та про їхні сподівання знайти прийомних батьків.

Загалом же реалізація державної програми щодо реформування інтернатних закладів на Харківщині проходить по «наїждженій» колії. Дитячі будинки сімейного типу й прийомні сім'ї існують в області з 1989 року. У грудні минулого року першим їх вихованцям вже виповнилося по 18 літ і окремі з них мають намір самі створити сім'ю. Працівники служби у справах дітей на зустрічі з ними поцікавилися, що ті найбільше згадують? Виявилося, що свої перші кроки у прийомних сім'ях. Як розповів Андрій із сімейного дитячого будинку Михайликів, йому найбільше запам'яталося, як він вперше прийшов з інтернату у родину — батько смажив картоплю, якою пригостив хлопця. Смак цієї найсмачнішої картоплі запам'ятався на все життя. Сьогодні в Андрія народився власний син, і він бачить його майбутнє лише в повній сім'ї, де є дитина, тато і мама.

Так думають і решта його однолітків — колишніх вихованців інтернатів, яким, волею долі та завдяки копіткій роботі соціальних і дитячих служб, пощастило потрапити до сімейних дитячих будинків і прийомних сімей.

За статистикою, 90 відсотків усиновлення, опіки, передачі дитини в сім'ю чи в інші альтернативні форми виховання відбуваються в будинках дитини. Це медичні заклади, куди потрапляють сироти з пологових будинків і лікарень, де від них відмовляються або ж їхніх батьків позбавляють батьківських прав. У середньому в Будинку дитини перебуває від 100 до 120 дітей. Таких закладів в Україні 48. Із них 4 розташовані у Харкові, й всі вони також підлягають реформуванню.

— Сьогодні, в рамках реалізації Державної програми реформування інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перед нами стоять два базових завдання, розповідає головний лікар Харківського обласного спеціалізованого Будинку дитини № 1 Роман Марабян. — Це впорядкування юридичних документів, щоб кожен малюк отримав статус дитини, котра підлягає усиновленню. А також максимальне роз'яснення проблем, пов'язаних із здоров'ям дітей.

Останнє завдання, за словами головного лікаря, є найскладнішим, оскільки в спеціалізовані заклади, такі як Будинок - дитини № 1, потрапляють переважно хворі й тяжкохворі діти. Однак колектив робить усе можливе, аби й вони мали шанс знайти сім'ю, прийомних батьків.

— Інша справа, що одних наших зусиль для цього недостатньо, — веде далі Роман Марабян. — Майбутні усиновлювачі й опікуни, повторюють наче заїжджену платівку одну й ту ж фразу: «Дайте гарненьку дівчинку до року!» Отже, вони сьогодні не готові брати на виховання не тільки 10-річних сиріт, про яких уже говорилося вище, а й 5-річних!

І ось тут хочеться нагадати, що в кожної дитини самою природою закладено значний потенціал. А ми разом повинні розвіювати міф про те, що всі сироти та покинуті діти начебто мають «погані» гени та спадкові хвороби і обов'язково стануть алкоголіками або наркоманами. З цього приводу є слушне твердження про те, що всі діти народжуються геніями, але ким вони стають у житті — залежить від нас, дорослих!

ПІД РОДИННИМ ДАХОМ ЛЮБОВІ

Якщо у когось із жителів Сухо верхівки, що в Буринському районі, поцікавитися, де живуть Міненки, обов’язково почуєте уточнення: це ті, які виховують малят із дитячого будинку? А затим неодмінно додадуть щось на зразок характеристики-схвалення: мовляв, добрі й щирі люди, працьовиті господарі. Маючи власних двох діток, які вже студенти, взяли до своєї родини п’ятеро хлопчиків і дівчаток.

…Обійстя Сергія і Олени Міненків схоже на десятки інших. Хіба що якийсь особливий порядок відчувається, ледь ступиш до двору. Акуратний штахетник, асфальт, господарські будівлі… Все, як мовиться, до ладу. Та й хатинка нівроку. З білої цегли, чепурна, дивиться допитливими вікнами на трасу, якою одна за одною мчать машини у відомому тільки їм напрямку.

- Оце тут усі і живемо, - припрошують до помешкання господарі. – Щойно розтопили грубку, то в нас тепло і весело.

Не встигли ввійти до затишної зали, як одне менше іншого, сипонули дітлахи. Акуратно зодягнені, щебетливо-усміхнені, з іграшками вони одразу ж поспішили познайомитися. Ось Сергійко і Дениско. Одному три, а другому три з половиною рочки. Далі - Богданко. А там сестрички Світлана і Віка. Всі приблизно однакового віку. Ніколи б не подумав, що вони з різних родин, що їхні батьки навряд чи мають навіть моральне право називатися батьками. І, може, судилося б дітям жити в Сумському будинку маляти, аби не було на світі Сергія і Олени Міненків - співчутливих до чужого горя людей. На щастя, вони є.

Сергій - місцевий, а Олена - з Черкащини. Познайомилися випадково 20 років тому у друзів на весіллі, яке справляли в одному із сіл під Черкасами. Одразу сподобалися одне одному. Після тієї зустрічі так і не розлучаються. Одружилися в 1988-му, стали жити у Суховерхівці. Сергій - за фахом електрик - працював у місцевому колгоспі «Червоногвардієць», а Оленка, яка до цього вивчилася на швачку в Богуславському професійно-технічному училищі, стала господинею. Невдовзі в них народився Сергійко, а через два роки, в 1991-му, донька Оля. Щоденні клопоти по господарству, робота, навчання дітей у школі. Незчулися, як виросли син і донька, стали студентами Путивльського педагогічного коледжу. Заскучала батьківська домівка за дитячими голосами. Хіба що у вихідні, коли збиралися всі разом, наповнювалася тією радістю, як колись.

А тут то по телевізору, то по радіо дедалі частіше стали розповідати про дітей, позбавлених батьківського піклування. Побачать сиротинець або інтернат - місця собі не знаходять ні Олена, ні Сергій. Олена хоч поплаче тихенько, а Сергію ж не личить, бо чоловік, глава сім'ї. Та одного дня таки наважилися, поговорили на цю делікатну тему і вирішили взяти на виховання хоча б одну дитину.

Звернулися до Буринської райдержадміністрації і райради, де їх уважно вислухали, а затим надіслали відповідні запити до обласної служби у справах неповнолітніх.

Зайве переповідати, як проходили навчання, тестування, готували документи тощо. Та коли потрапили до будинку маляти в Сумах - геть розгубилися. Скільки там Оксанок, Сашків, Маринок, Богданчиків! І за кожним - невимовний біль, маленька драма, які іменуються одним словом - сирітство.

Напередодні Нового 2007 року взяли Сергійка і Дениска. Встановили ялинку, всі разом (приїхали з Путивля Оля із Сергієм) прикрашали кожну гілочку. Мов ожила хата, знову наповнилася отією давньою радістю і тихим родинним щастям.

А невдовзі Міненки почали клопотатися, аби взяти ще трьох дітлахів. І вже в травні минулого року поріг цієї щедрої оселі переступили сестрички Віка і Світланка та Богданко.

Хоч і не безтурботно, але весело і дружно живуть сьогодні Міненки. Сергій - молодший і Оля з розумінням поставилися до батьківського кроку, в усьому допомагають і підтримують. Не залишає без уваги дитячий будинок сімейного типу, до речі, єдиний у районі, місцева влада. Допомогли, з холодильником, ліжечками, газовою плитою... Поки що не вдається придбати нову пральну машину, однак батьки цим не дуже переймаються. Бо є інші, більш значимі й болючі питання. Одне з них стосується житла. Зараз дітлахи маленькі і наявних трьох кімнат поки що вистачає: хлопчики сплять в одній, дівчатка - в іншій. Але ж з роками неодмінно виникне проблема. Думали, що можна буде переобладнати кімнати й ліжка встановити ярусами. Не виходить. Спробували були прицінитися до якогось із будинків у Бурині. Та коли дізналися про ціни, питання відпало само по собі.

Але, зрештою, і не це головне. Сьогодні Міненки хвилюються за інше. У Сумському будинку маляти залишаються півторарічні близнята Людочка і Вовчик - рідні братик і сестричка Світлани й Віки. Тобто нині вони розлучені. А як би хотілося, щоб усі четвірко жили під одним родинним дахом. Тим паче, що сестрички часто згадують про них і так хочуть побачити.

Про цю проблему знають у відповідних районних і обласних службах. Обіцяють всіляку підтримку, хоча справа ускладнюється однією делікатною обставиною: близнят хоче забрати до себе інша родина. Здавалося б, такому повороту подій треба радіти, але, враховуючи, що таким чином можна навіки розлучити рідню, все-таки варто не поспішати, а прийняти виважене рішення.

Нині ні Сергій, ні Олена не працюють. Займаються виключно підсобним господарством. Утримують двох корів, свиней, коня, обробляють понад гектар землі, здають в оренду свої і батьківські земельні паї. Окрім того, одержують передбачену державну допомогу на кожну дитину. Недавно придбали мікроавтобус «Ніссан» (хоч і не новий, однак добротний). Транспорт, у першу чергу потрібний для того, аби возити дітей до дитсадка. Бо поряд - жвава траса, а діти є діти.

Міненки налаштовані оптимістично. Нинішній 2008 рік Президент України Віктор Ющенко оголосив Роком національного усиновлення та підтримки інших форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування. Тож, переконані Сергій і Олена, їхній дитбудинок сімейного типу не залишиться напризволяще. Веселий настрій і в малюків. Завжди в теплі, нагодовані, доглянуті. Бігають кімнатами, галасують. А інколи люблять помріяти. Сергійко хоче стати солдатом, Богданко - співаком, а Дениско - футболістом. Є мрії у Світлани і Віки. Найперша — зустрітися з рідними Вовою і Людою.

2008 рік проголошено в Україні Роком підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт і малюків, позбавлених батьківського піклування. З цією метою Президент держави Віктор Ющенко видав спеціальний Указ. Його виконання покладене на новий уряд, зокрема, на Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту. Прокоментувати документ кореспондент Укрінформу Наталія Андрусенко попросила Міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту Юрія ПАВЛЕНКА.

Міністр зазначив, що глава держави у своєму Указі «Про проведення в Україні у 2008 році Року підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дав ряд організаційних доручень уряду, вказавши конкретні і стислі терміни для здійснення необхідних кроків. Зокрема, до 1 січня 2008 року потрібно було утворити оргкомітет з підготовки та проведення Року підтримки національного усиновлення, а до 20 січня розробити та затвердити План заходів з його підготовки та проведення. Крім того, Кабмін має розробити та внести до 1 квітня на розгляд Верховної Ради законопроекти щодо державної підтримки сімей, які усиновили дитину, та спрощення порядку усиновлення громадянами України дітей-сиріт і запровадження механізму стимулювання українців до усиновлення таких дітей.

— У 2005-2006 роках ми ретельно працювали над створенням нормативної бази для ефективного розвитку сімейних форм виховання - прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та над удосконаленням організаційних засад усиновлення. Отже, курс на пріоритетність виховання сиріт в сім'ях громадян України отримав новий імпульс, — наголосив Юрій Павленко.

Тривалий час в Україні система національного усиновлення переживала кризу. За 2000 — 2004 роки кількість сиріт, яких українці наважилися усиновити, зменшилася майже на 40 відсотків. Чого не можна було сказати про активність намірів зарубіжних громадян. «І лише після того, як у 2005 році функції з усиновлення перебрало на себе наше міністерство, цю сумну тенденцію вдалося переломити», — констатував урядовець.

За минулий рік українці назвали членами своїх родин вже 1774 сироти. Тепер же фахівці сподіваються, що завдяки реалізації Указу Президента кількість дітей, усиновлених співвітчизниками, може зрости до 3500-4000 на рік.

Як поінформував Міністр, була підготовлена та передана до Секретаріату Президента низка нових законопроектів, які днями Президент вніс у порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради для невідкладного розгляду. Зокрема, ідеться про запровадження одноразової допомоги при усиновленні дитини (незалежно від її віку) у розмірі допомоги при народженні дитини. Для цього потрібно буде внести зміни до Закону «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». «Не менш важливе й запровадження щомісячної допомоги на усиновлену дитини до досягнення нею 18-річного віку та збільшення розміру виплат соціальної допомоги на дітей, які перебувають під опікою (піклуванням), до 2-х прожиткових мінімумів на одну дитину, що також вимагатиме відповідних змін до цього ж закону», уточнив Юрій Павленко.

Наступна ініціатива — надання відпустки одному з батьків для догляду за усиновленою дитиною: тривалістю 90 календарних днів, що вимагатиме змін до Закону України «Про відпустки».

За словами урядовця, міністерство паралельно дбатиме й про реформування системи інтернатів. Це забезпечить подальший розвиток сімейних форм виховання. Будуть створюватися наближені до сімейних умов проживання невеликі заклади нового типу, чиї вихованці навчатимуться у звичайни загальноосвітніх школах. На контролі перебуває і питання підвищення стипендій студентам та учням профтехучилищ, які залишилися без батьків Для таких дітей у держбюджеті-2008 передбаченікошти для щомісячної виплати студентам-сиротам стипендії в розмірі 1060 грн.

На запитання про перспективи влаштування дітей-сиріт у прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу Міністр відповів, що необхідне законодавче поле вже створено, нині ж удосконалюється його реалізація на практиці. Станом на початок 2008 року сімейними формами виховання було охоплено 4521 дитина, і ще 3 тисячі сиріт планується влаштувати в родини впродовж нинішнього року. Для реалізації цієї програми у Бюджеті-2008 передбачено 125 мли грн.

«Однак такі затрати повернуться сторицею. Збільшення виплат сім'ям опікунів призведе до зменшення дітей в інтернатах, а отже — до економії коштів держбюджету. Та головне, що виграють і сироти, які зростатимуть під прихистком хоча й названих, але все ж таки батьків», — наголосив Ю.Павленко.

ЗДОРОВІЙ НАЦІЇ - ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

Дводенне перебування на Сумщині Міністра у справах сім'ї, молоді і спорту України Юрія Павленка мало чітке спортивне спрямування. Про це в ході зустрічі з журналістами регіональних ЗМІ повідомив сам Юрій Олексійович, наголосивши, що приводом для поїздки став «Фінал чотирьох» Кубка України з баскетболу.

Так звані зустрічі чотирьох жіночих та чоловічих команд уперше проходили за подібною схемою і мали на меті насамперед посилити позиції українського баскетболу, які останнім часом почали слабшати. Друга прикметна ознака баскетбольного фіналу полягає в місці його проведення. За словами Міністра, легкоатлетичний манеж Української академії банківської справи НБУ, готель «Олімпійський», тренувальна база, яка створена тут для спортсменів, - це гордість не тільки Сум, а й всієї України. Подібним надбанням може похвалитися далеко не кожен обласний центр, що робить Суми особливо перспективним щодо спортивного майбутнього.

«Я, як міністр, задоволений тим, що зробила обласна державна адміністрація для розвитку спорту протягом минулого року, - наголосив співрозмовник. - Область з повним правом є базовою у розвитку таких видів змагань, як біатлон, хокей на траві, баскетбол». Характеризуючи досягнення у спортивній царині, Ю.Павленко узагальнив і визначив цьогорічні пріоритети роботи очолюваного ним Міністерства. Вони підпорядковані сьогоднішній державній політиці, відповідним указам і розпорядженням Президента України Віктора Ющенка. Це насамперед усіляке сприяння і підтримка розвитку сімейних форм виховання, максимальна увага багатодітним родинам, інтернатам сімейного типу тощо. Тобто, діти, які в силу тих чи інших обставин залишилися без батьківського догляду, не повинні залишатися без родинного тепла. Значна увага приділятиметься питанням становлення юнаків і дівчат як особистостей і громадян, забезпечення випускників навчальних закладів першим робочим місцем. Паралельно буде відпрацьована і удосконалена комплексна програма «Доступне житло», яка передбачатиме всіляку підтримку житлового будівництва.

Масштабні завдання стоять щодо подальшого розвитку масового спорту. Два тижні тому фахівці Міністерства, галузевих установ та відомств розпочали розробку загальнодержавної програми «Здорова нація». Вона передбачає спорудження комплексу споруд спортивного призначення, серед яких плавальні басейни, майданчики багатофункціонального призначення, для гри у футбол та хокей тощо. Для цього в бюджеті 2008 закладено 270 млн.грн, тоді як у 2007-му році було лише близько 100 мільйонів. Тобто, мова йде про якісний поворот у ставленні до масових видів спорту. Значна увага надаватиметься питанням оздоровлення і відпочинку школярів, хоча на цій ділянці роботи потрібні фахові юридичні акценти, уточнення і розмежування цих двох понять

Юрій Павленко поінформував, що найближчим часом у Сумах планується створення державного центру олімпійської підготовки із зимових видів спорту, зокрема, біатлону і лижних гонок. База для цього вже є в Токарях, одначе зараз вона відомча і належить спортивному товариству «Динамо». Як поінформував Юрій Олексійович, напередодні він зустрівся із Міністром внутрішніх справ України Юрієм Луценком і мав розмову на цю тему. Попередньої домовленості вже досягнуто, одначе потрібно пройти відповідні юридичні процедури. Опісля розпочнеться капітальне оснащення і реорганізація, на які будуть виділені солідні кошти. Ця робота триватиме орієнтовно протягом двох років, і є підстави сподіватися, що в Токарях запрацює добротний спортивний центр, який відповідатиме не тільки європейським, а і світовим вимогам.

Перспективним видається будівництво в Сумах стадіону для гри в хокей на траві. Разом з міським головою Г.Мінаєвим Міністр оглянув можливі місця для новобудови. Хоч проект ще в стадії ініціативи, однак його обриси набувають все більшої чіткості.

Юрій Павленко виклав власне бачення перспектив України щодо участі в Євро-2012, а в цьому зв'язку - використання стадіону «Ювілейний». Ризик залишитися за бортом доволі реальний, - зазначив міністр. - А що стосується «Ювілейного», то проблеми поки що залишаються. Виходить парадоксальна ситуація: погано, коли немає стадіону, а коли є, то теж погано. Однак на призволяще цю споруду ніхто не залишить. І

Лонжа, яка врятує від біди

Газета "2000" 1-7 лютого 2008 року № 5 (400)

Александр ПАЛЬЧУН

В народі говорять: сироту прихистити – все рівно що збудувати храм. Небагато хто зважується на цю дуже відповідальну справу. Але Тетяна і Леонід з міста Турбів Вінницької області не вагалися. Маючи власних трьох дітей, вони вирішили поставити на ноги і четвертого – сусідського Дмитрика, який товаришував з їхнім сином Сашком.

Дімі виповнилось 10 років коли померла його мати. Він приходив до сусідів в гості, частіше – на обід. Одного разу він запитав: «Тьотя Таня, а можна я залишусь у вас, тому мене оформлять в інтернат?»

Чоловік Тетяни Олександрівни пізно увечері, повернувшись з роботи, побачив сусідського хлопчика, що спав і запитав у дружини:

- Це хто?

- Дімка!

- А, Дімка.

Більше Леонід Іванович нічого питати не став.

З тих пір Діма живе з ними. Минулим літом сім’я офіційно оформила усі необхідні документи на прийомну дитину. У хлопчика тепер є і своя кімната, і навіть відеомагнітофон.

Взагалі то Тетяна Олександрівна з чоловіком і не підозрювали, що на прийомних дітей держава виділяє більше тисячі гривень, - для Дмитрика вони купили якісні речі за свої власні кошти. Вони взнали для державну допомогу, коли оформляли документи і радились по юридичним питанням з фахівцями.

Ця історію мені розповіли у Вінницькому центрі соціальних служб, діяльність якої координує Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді. Очолює її Артур Горін.

- Артуре Володимировичу, остання війна на Україні закінчилась більш ніж 60 років тому. Але до сих пір по усіх країні розкинуті інтернати для дітей-сиріт, ніби в післявоєнний час. За ці роки виросло вже декілька поколінь, які не знають, що таке сімейний затишок. Хто і що заважає розпрощатися з цією сумною традицією? Чи робиться щось в цьому відношенні?

- Цим, окрім усього іншого, і займається наша служба – створення прийомних сімей. На заході їх називають фостерними, від англійського foster – виховувати, навчати, ростити, виявляти турботу. Людям, що виявляють бажання прийняти на виховання до чотирьох дітей, з боку держави надається матеріальна допомога в розмірі двох прожиткових мінімумів – 1060 гривень на кожну дитину. Плюс доплачується ще 35% від вказаної суми одному з батьків як заробітна платня за виховання. В сім’ї дитині легше адаптуватися до навколишнього середовища, позбутися почуття безпритульності і сирітства.

Минулого року біля 2000 дітей були взяті на виховання в прийомні сім’ї і дитячі будинки сімейного типу, а загалом таких дітей в Україні біля 6 тисяч.

Дитячі будинки сімейного типу відрізняються кількістю дітей – тут їх може бути до десяти. Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається державними адміністраціями відповідного рівня або виконкомом міської ради на підставі заяви осіб, які мають намір створити такий будинок. При цьому беруться до уваги результати навчання бажаючих в центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді и рекомендації служби.

Якщо в приймальні сім’ї діти беруться на житлову площу нових батьків, то при створення дитячого будинку сімейного типу батькам-вихователям надається житловий будинок або багатокімнатна квартира тією установою, яка прийняла рішення про його створення. Але, нажаль, місцева влада не завжди готова фінансування подібне будівництво в необхідних обсягах.

- А наскільки держава готова підтримувати систему, за допомогою якої можна покращити таку ситуацію?

- Наша служба – одне ланка цієї системи. В її структурі 1667 центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які розташовані практично в усіх містах країни. Але не всюди вони діють ефективно по причині слабкого фінансування, яке здійснюється з місцевих бюджетів. Мери і міські ради деяких міст не в змозі забезпечити нормальне фінансування центрів, и досить часто приймають рішення, про те, що соціальні центри їм не потрібні. Такий висновок, до прикладу, несподівано був зроблений в Борисполі – складається враження, що усі його мешканці соціально благополучні.

В Україні за минулий рік було ліквідовано 8 центрів, але в той же час створено 145 нових.

Ще один приклад. Минулого року з державного бюджету на будівництво центру соціально-психологічної допомоги були перераховані кошти в Херсонську область. Але там не змогли провести тендер з поміж будівельних організацій, не говорячи вже про саме будівництво. Але ж такі центри вже працюють в 22 областях. Головна їх задача – допомогти людям, які з певних причин опинилися в кризовій ситуації. В цих громадяни можуть знаходитись.

- Хто визначає або рекомендує людей, що потребують допомоги?

— Ми співпрацюємо з центральними органами виконавчої влади: Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством освіти і науки України, міністерство внутрішніх справ, Міністерством праці та соціального захисту населення, Міністерством транспорту та зв’язку, Державним департаментом з виконання покарань тощо. У наших центрів налагоджено співробітництво з територіальними підрозділами цих міністерств та відомств, з органами місцевого самоврядування, громадськими та благодійними організаціями.

В центри соціально-психологічної допомоги приймаються люди по направленню органів місцевого самоврядування.

Досить часто людина, яка звільнилася з колонії, немає куди повернутися, так як за час відбування покарання могли бути порушені його права на житлову площу.

Але наша мета не просто надати людини притулок на певний час, але й допомогти її вийти з кризової ситуації: працевлаштуватися, поновити права та житло. З такими людьми працюють наші юристи, психологи.

— У разі звернення до центру соціально-психологічної допомоги людина обов'язково проходить медичне обстеження. У нас існують домовленості з медустановами, про те, що обстеження буде проведене без жодної оплати, поборів і «добровільних пожертвувань». Якщо виявляють якісь захворювання, особливо інфекційні, людина спочатку відправляється на лікування.

— Ви говорите про людей дорослих. А хто допомагає дітям і підліткам?

— У системі наших центрів створюються також соціальні гуртожитки для дітей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків. В першу чергу вони призначені для випускників дитячих будинків і інтернатів. Вийшовши з таких установ, діти стикаються з дорослим життям, до якого вони абсолютно не готові. Якщо раніше за ними наглядали вихователі і вчителі, то тепер підлітки приділені виключно собі.

Вони не мають елементарних навичок, якими володіють діти, виховані в сім'ях. Їх треба вчити готувати їжу для себе, поводитися з грошима і багато яким іншим речам. Як показує практика, випускники інтернатів з першої зарплати купують мобільний телефон, CD-програвач і інші дуже привабливі товари. На цьому їх гроші закінчуються.

Концепція соціальних гуртожитків така: вони повинні бути з одно- і двомісними кімнатами і вміщати не більше 30 чоловік. Тут підлітки і молоді люди можуть жити до 3 років — оскільки ми розуміємо, що за два-три місяці молодій людині, тим більше сироті, вирішити житлове питання неможливо.

На жаль, молодіжне житлове кредитування, що проводиться сьогодні державою, перетворилося на житлове кредитування для багатих. А як одержати житло молодій сім'ї з невеликими доходами? Поки в Україні не будується соціальне житло, доводиться замінювати його методами соцзащити.

Ще один з напрямів нашої роботи — соціальні центри для матері і дитини. У Україні вже діє 7 таких закладів, будується ще 10.

Практично у всіх пологових будинках і відділеннях функціонують пункти консультантів центрів соціальних служб. Якщо лікарі, спілкуючись з майбутньою мамою, виявляють, що у неї є намір залишити дитину, то повідомляють про це в один з наших центрів. З нею одразу ж починають працювати фахівці. Головна їх задача — з'ясувати, що стало причиною бажання відмовитися від дитини і переконати жінку, що держава не кине її в біді.

Ще за три місяці до пологів майбутня мама має нагоду поселитися в центрі матері і дитини — їй буде надана окрема кімната. Після пологів вона ще півтора роки може знаходитися в такому центрі, де їй допомагатимуть в догляді за малюком соціальні працівники і медперсонал. Одночасно з цим перед керівництвом центрів ставиться задача допомогти розв'язати соціальні проблеми своїх підопічних.

Це може бути у тому числі і придбання житла за рахунок засобів, що виділяються при народженні дитини. Звичайно, на міську квартиру в обласному центрі їх не вистачить, але можна придбати будинок в сільській місцевості.

Паралельно ведеться робота з татусями новонароджених. І такий метод дає результати — вже не один десяток сімей був відновлений, а діти — не покинуті батьками.

Ще один напрям нашої роботи — розвиток мережі центрів соціально-психологічної реабілітації дітей і молоді з функціональними обмеженнями. Поки вони створені тільки в двох областях — Вінницької і Одеської.

Проблема людей з обмеженими функціональними можливостями у тому, що вони часто позбавлені можливості бути інтегрованими в суспільство. Адже такій людині, щоб стати повноцінним членом суспільства, потрібно перш за все в ньому знаходитися. А як це зробити, коли перед ним виникають непереборні бар’єри?

Щоб надати можливість інвалідам спілкуватися один з одним, ми і створюємо наші центри. Це не приміщення для постійного мешкання, а місце для зустрічей. Там фахівці організовують для дітей і молоді з функціональними обмеженнями клуби по інтересах, проводять різні конкурси, фестивалі.

Найближчим часом черговий такий центр, створений при підтримці міських властей і обласної адміністрації, буде відкритий у Вінниці. Там для перевезення колясочників придбали спеціальний автобус з широкими дверима.

Чи може людина звернутися до вас по допомогу, якщо він гостро потребує грошей?

— Наша соціальна служба працює безпосередньо з людьми, надаючи їм дах, харчування, психологічну допомогу. Всі фінансові питання — виплати, допомоги — здійснюються через Міністерство праці та соціальної політики.

Задача наших фахівців — чітко пояснити людям їх права, розповісти, куди вони можуть звернутися для вирішення тієї або іншої проблеми. Досить часто буває, що багато людей не знають, в яку інстанцію йти, як правильно і грамотно оформити документи. Трапляється, що і керівники в різних відомствах, що відповідають за виплати, відмовляються виконувати покладені на них обов'язки.

В цьому випадку слід звертатися в наші центри соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді, де є фахівці, які допоможуть зібрати необхідні документи, а також юристи, здатні відстояти в суді права людини.

Сьогодні в Україні 103 тис. дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської піклування. З них 67 тис. знаходяться під опікою. Але матеріальну допомогу одержують всього 44 тис. Чому нею не охоплені інші? Є, звичайно, сім'ї, які цього не потребують. Але багато хто не знає про таку допомогу або не в силах самостійно оформити документи на її отримання.

— За даними ООН, Україна є лідером в Європі по темпах розповсюдження ВІЛ-інфекції. Не секрет, що серед інфіковані багато молодих людей, є навіть діти. Чи робиться щось для них? Або ними займаються тільки медичні установи?

— У медичному плані допомоги надають, звичайно, лікарі. Але тут є і інший аспект. Слід чесно визнати: не дивлячись на те що існує лікарська таємниця, вона не завжди дотримується. Часто ВІЛ-інфікована дитина, знаходячись в школі, видчуває на собі дискримінацію. Хоча більшість таких хворих — нормальні діти, а їх захворювання природжене або одержано в медичних установах в результаті переливання крові.

Офіційні в Україні 81 тис. ВІЛ-інфікованих громадян. За неофіційними даними — цієї думки дотримуються і міжнародні фахівці — носіями вірусу є близько 400 тис. українців. Це 1,6% населення країни без урахування найменших дітей і людей пенсійного віку.

У Києві ми вперше відкрили два центри денного перебування для ВІЛ-інфікованих дітей і молоді, щоб вони мали нагоду спілкуватися. Ці центри розраховані на вікову категорію до 35 років. Але ми не перешкоджаємо, коли приходять люди і старше. Ми розуміємо, що людина потребує підтримки, і намагаємося допомогти розв'язати його проблеми. (Не варто забувати, що в такій ситуації може опинитися кожний з нас.)

Держава зобов'язана надати йому допомогу. Чи захоче він скористатися нею — це вже інша справа. Але якщо ми бачимо, що людина, яка опинилася в складній життєвій ситуації, знаходячись, припустимо, в центрі реабілітації, сама не докладає зусиль, щоб позбутися проблем (припустимо, приймає наркотики), вона тут же звільняється з центру. Слід визнати, що таких закладів в Україні мало, вони лише створюються, і попит на них дуже великий.

— Чи багато соціальних працівників в сільській місцевості? Адже не секрет, що саме там створюється більшість будинків сімейного типу.

— Сьогодні створено близько 600 сільських центрів соціальних служб і біля 327 філіалів районних центрів — тобто їх співробітники юридично прикріплені до району, а насправді працюють на містах, в селах. Таким чином, у нас центрами соцслужб охоплена ще не вся країна, без належної уваги соціальних фахівців залишається майже 9 тис. сільрад з 10 тисяч існуючих, які об'єднують 23 тис. сіл. Необхідно, щоб робота велася на всій території України. Але зробити це ми поки не можемо — у Мінфіну засобів завжди в обріз.

Тому соціальні центри створені саме в тих селах і районах, де сільські голови і керівники райадміністрацій йдуть нам назустріч. Все залежить від місцевої влади і органів місцевого самоврядування — саме вони приймають рішення.

— Яка статистика відносно усиновлення дітей, що залишилися без батьків?

— Минулого року громадяни України вперше усиновили більше наших дітей, ніж іноземці, тобто національне усиновлення перевищило усиновлення з-за кордону. Це свідчить про ефективність роботи, що проводиться нашими центрами. За статистикою 89% дітей з функціональними обмеженнями тепер залишаються в сім'ях.

На жаль, наші громадяни, на відміну від іноземців, майже не беруть на виховання дітей-інвалідів. Хоча вже є випадки, коли усиновляють і ВІЛ-інфікованих дітей.

— У народі укорінялася думка, вірніше, зарозумілість, що українці — одна з самих сердечних націй. Але цифри по усиновленню українських дітей іноземцями говорять, що це не зовсім так. У чому причина черствості суспільства? Чи не тому, що сироти живуть своїм окремим життям, а більшість наших громадян — своєї? Можливо, треба щось протиставити цьому?

— Безумовно, необхідна просвітницька робота, зокрема — і на державному рівні. Ми в міру своїх сил намагаємося проводити її. Минулого року випустили два посібника. Одне видання покликане допомогти матерям, у яких народилася дитина з функціональними обмеженнями.

Цю книгу ми безкоштовно роздаємо в пологових будинках, адже розуміємо, що більшість наших підопічних не має доступу до мережі інтернет, де можна було б відшукати подібну інформацію.

Ми чудово усвідомлюємо, що існує авторське право, але все одно розміщуємо цю книгу і інші матеріали консультантів в пологових будинках і на нашому сайті (www.dcssm.gov.ua) з надією, що хтось із спроможних людей, добродійних організацій побачить їх і роздрукує для тих, хто цих книг потребує.

Ще один механізм, за допомогою якого може популяризуватися усиновлення, у тому числі і національне, — соціальна реклама. Наша служба займається розробкою, впровадженням і розповсюдженням соціальної реклами з багатьох проблемних питань сьогодення, у тому числі і по усиновленню. Це і рекламна продукція на біл-бордах, ситі-лайтах, і ролики, що пропагують усиновлення, на центральних і місцевих теле- і радіоканалах.

У монтажників і альпіністів завжди є страхувальний пояс і страхувальний мотузок, який в цирку називають лонжею. Наша соціальна служба якраз і є тією лонжею, яка приходить на допомогу людям у важкі періоди їх життя.

Співробітники, що працюють в центрах соціальних служб, віддають своїм підопічним всю свою душу. Я, коли їжджу у справах служби через міста, часто заходжу у філіали. Як правило, роблю це без попередження. І помітив, що люди там працюють допізна, коли інші організації і підприємства вже давно закриті, — адже комусь може знадобитися допомога. Величезне їм за це спасибі. При цьому наші співробітники в регіонах одержують всього 600—700 грн. На жаль, з цієї причини у нас працюють в основному жінки, тоді як є дуже велика потреба у фахівцях-чоловіках.

— Раз у раз в пресі з'являються повідомлення про насильство в сім'ї, у тому числі і відносно дітей. Що може зупинити і напоумити батьків?

— Ми бачимо причини, що заважають викорінюванню насильства над дітьми. Це думка, що перш за все склалася, що насильство в сім'ї — приватна проблема, і не слід розголошувати подібні випадки. Як правило, в маленьких населених пунктах жителі знайомі між собою і соромляться розказувати про сімейні нелади.

Також відсутній єдиний механізм реагування при підозрі на насильство над дитиною. Крім того, потерпілого дитину надзвичайно довго оформляють на нове місце.

Більшість справ припиняється у зв'язку з відмовою потерпілого притягати насильника до відповідальності.

У відділах кримінальної міліції у справах неповнолітніх оформляється велика кількість паперів замість того, щоб негайно реагувати на випадки насильства в сім'ї.

Щоб скоротити кількість таких випадків, слід привести у відповідність законодавчі акти, що стосуються цієї проблеми. Зокрема, переглянути ст. 184 Адміністративного кодексу про штрафи за адмінправонарушенія, оскільки більшість сімей є малозабезпеченими, і накладення штрафних санкцій ще більше ускладнює їх матеріальне положення.

Необхідно змінити багаторівневу систему попереджень. Вже після першого попередження про неприпустимість здійснення насильства повинна застосовуватися жорсткіша міра покарання.

Надати право органам внутрішніх справ до винесення судових ухвал затримувати тих, хто зробив насильство. І ще одне питання по попередженню насильства в сім’ї - ввести центри соціальних служб як суб'єкти в законодавство України в питаннях попередження насильства в сім'ї.

Всеукраїнська дитяча лінія «Телефон довіри» 8-800-500-2180.

Консультація з питань усиновлення, створення дитячого будинку сімейного типу або прийомної сім'ї 8-800-505-4330.

Національна «гаряча лінія» з питань насильства і захисту прав дітей

Електронна адреса Державної соціальної служби для сім'ї, дітей і молоді post@dcssm.gov.ua

Народився в м.Горловка Донецької області. Закінчив Дніпропетровський гірничий університет і Академію державного управління при Президентові України. Ще під час навчання у ВУЗі почав активно займатися громадською діяльністю — брав участь в роботі низки молодіжних громадських організацій. У середині 90-х займався науковою діяльністю, суміщаючи її з активною суспільною роботою. Був вибраний депутатом Дніпропетровської міськради, працював у виконкомі, де займався громадськими організаціями. Півроку назад очолив Державну соціальну службу для сім'ї, дітей і молоді, що знаходиться у складі однойменного міністерства.

У Киевi відбудеться II Нацiональний фестиваль соцiальної реклами

Повноцінне використання соціальної реклами можливе виключно в умовах громадянського суспільства. Не дивно, що перші яскраві та масштабні кампанії соціальної реклами, які спричинили резонанс в українському суспільстві, припали на 2005 рік - рік системних суспільних трансформацій. Саме в цей період з ініціативи Спілки рекламістів України, Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, Державної соціальної служби для сім'ї, дітей і молоді, редакції професійного журналу "Маркетинг і реклама" був проведений I Національний фестиваль соціальної реклами. На творчий конкурс Фестивалю свої роботи подали 476 учасників. Виконавши свою головну місію минулого року - дати серйозний поштовх у розвитку соціальної реклами, - організатори Фестивалю цього року ставлять перед собою більш амбіційні цілі. "Суспільству потрібна професійна та відповідальна соціальна реклама, - впевнений голова Спілки рекламістів України, голова журі II Національного фестивалю соціальної реклами Михайло Іванович Старощук. - Цього року оргкомітет Фестивалю, крім традиційної оцінки професійного рівня поданих на конкурс робіт, приділяє особливу увагу формуванню умов для розвитку саме відповідальної складової в системі розробки та поширення соціальної реклами". Тому нарівні з традиційною виставкою кращих робіт у галузі соціальної реклами в рамках Фестивалю пройде круглий стіл за участі представників творчих і бізнес-структур рекламної галузі, державних установ, громадських організацій і благодійних фондів. Як зазначає член оргкомітету, керівник київської організації Спілки рекламістів України Едуард Андрейченко, цьогорічний Фестиваль характеризується двома принциповими новаціями. Перша - нарівні з номінаціями друкована, зовнішня та відеореклама введено нову - "Комплексні соціально-орієнтовані рекламні кампанії", завдання якої - підтримати соціально-відповідальний бізнес. Друга - роботи переможців планують розміщувати на білбордах і сіті-лайтах із зазначенням їхніх авторів (розробників). Організатори Фестивалю, заключний етап якого відбудеться 30 листопада в Українському Домі (м. Київ), упевнені, що він стане головною подією року в сфері соціальної реклами, повідомляє Ірина АРЦИБАШЕВА, журналіст.

Явище соціальної реклами в нашій країні перебуває на етапі становлення. Поки що не сформовані стандарти діяльності відповідних організацій, тай законодавча база потребує вдосконалення. Інформувати громадськість про негативні наслідки алкоголізму та наркоманії - справа, бехперечно, важлива, потрібна. Однак братичся за неї варто лише після вивчення багатьох нюансів, щоб не зашкодити ще більше. Зокрема, потрібно спрогнозувати реакцію груп населення, яким адресуватимуться такі звернення.

Ситуацію обіцяють виправити. За словами директора Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді Світлани Толстоухової, в майбутньому планується створити спеціальний орган - наглядову раду, котра регулюватиме якість такої реклами. До розробки кампаній залучатимуть психологів. Також не залишать поза увагою зазначення даних авторів чи замовників. Таким чином, на думку спеціалістів, підвищиться рівень відповідальності за створений матеріал.

До речі, перші кроки для розв'язання нагальних проблем уже зроблено. Наприклад, торік було започатковано національний фестиваль соціальної реклами. Ідея виявилася успішною, і на початку листопада відбудеться вже другий за ліком захід. До участі запрошено всіх - від звичайних студентів до відомих компаній. Переможці конкурсу побачать власні доробки на біг-бордах та плазмових екранах великих супермаркетів.

Державна телекомапнія "Українське телебачення і радіомовлення"

20.09.2006 у Києві пройде фестиваль соціальної реклами

На початку листопада в Українському Домі в Києві пройде II Національний фестиваль соціальної реклами. У рамках фестивалю будуть визначені переможці в номінаціях "Друкована реклама", "Зовнішня реклама", "Відеореклама", "Комплексні соціально-орієнтовані рекламні кампанії".

Як відзначила один із співорганізаторів фестивалю - директор Державної соціальної служби сім'ї, дітей та молоді Світлана Толстоухова, в Україні перед початком фестивалю розпочнеться загальнодержавна рекламна кампанія, яка спрямована на формування громадської думки щодо забезпечення права кожної дитини на сімейне оточення "Кожна дитина має право на сімейне виховання". Передбачається, що у всіх регіонах держави відбудеться розповсюдження відеороликів, телепередач, плакатів на підтримку інституту сім'ї, профілактику наркозалежності, формування свідомого ставлення до батьківства і запобігання проявам жорстокого поводження з дітьми. Вона нагадала, що після проведення подібної реклами торік до органів опіки щодо усиновлення дітей звернулися 2275 осіб.

За словами голов и Спілки рекламістів України М.Старощука, в рамках фестивалю також відбудеться II Всеукраїнська фотовиставка "Світ дитячої мрії" та "круглий стіл" за участю державних структур, громадських організацій та інституцій рекламної сфери щодо проблем соціальної реклами.

Фестиваль проходитиме за підтримки Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Спілки рекламістів України, Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді.

Інтернет-видання про ЗМІ в Україні "Телекритика"

Соціальна реклама повинна бути відповідальною

19 вересня в інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулася прес-конференція з приводу ІІ Національного фестивалю соціальної реклами, заключні заходи якого відбудуться у Києві на початку листопада цього року.

Широка суспільна дискусія щодо соціальної реклами, її допустимих та потрібних соціуму форм уперше в Україні розпочалась під час минулорічної кампанії «Кохаймося», покликаної продемонструвати потужність впливу соціальної реклами як такої. Наступна спроба - рекламна кампанія «У наркоманів не буває здорових дітей», запущена в серпні 2006 року - була невдалою і навіть скандальною: під тиском громадськості рекламісти були змушені згорнути кампанію і навіть вибачитись за неї перед людьми, яких могло ранити надміру різке формулювання слоганів. Компенсувати моральні збитки, - а надто трагедію однієї з матерів дитини-інваліда, яка збожеволіла під впливом дотепної соціалки, - не збирається ніхто. Відтак, зухвала витівка Асоціації зовнішньої реклами, вочевидь, кинула тінь на всю галузь, тож одним із завданням учасників прес-конференції було розвіяти негативне враження від чорних біґбордів, переконавши журналістів, що соціальна реклама - це не лише негатив.

Минулорічний фестиваль завершився 30 листопада у Будинку Кіно під гаслом «Хай добром святяться наші душі!». До творчого конкурсу залучили 476 учасників, що надіслали 617 конкурсних робіт, 159 з яких надійшли від центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Професійне журі відзначило 63 роботи, гідні стати зразком рекламної продукції. Проте основним досягненням Фестивалю стало ширше розповсюдження нинішнього року соціальної реклами.

Очікується, що ІІ Національний фестиваль стане головною подією цього року у сфері соціальної реклами. Крім підведення підсумків творчого конкурсу та організації традиційної виставки соціальної реклами, подія передбачає об - єднання ще кількох заходів у площині соціальної політики. У рамках заключних заходів відбудуться ІІ Всеукраїнська фотовиставка «Світ дитячої мрії» за результатами однойменного фотоконкурсу, урочистості з нагоди Дня соціального працівника, розширений круглий стіл із залученням до участі у ньому представників від державних структур, громадських організацій, творчих та бізнесових інституцій рекламної сфери та інших ділових кіл, дотичних до соціально-орієнтованих проектів. У рамках підтримки соціально відповідального бізнесу запроваджується нова номінація «Комплексні соціально-орієнтовані рекламні кампанії».

Організаторами Фестивалю виступили Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту, Державна соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді, Спілка рекламістів України, Український професіональний журнал «Маркетинг и реклама».

Представники цих організацій були присутні на прес-конференції і прокоментували ситуацію у сфері соціальної реклами.

Світлана Толстоухова, директор Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді:

Соціальна реклама - новий феномен, важливий інструмент у формуванні суспільства. Через соціальну рекламу як засіб, як механізм ми можемо реалізувати багато функцій. Ми розглядаємо соціальну рекламу як вид соціальних послуг. Феномен соціальної реклами полягає і у тому, що вона одночасно є і видом мистецтва, і компонентом соціальної політики, і механізмом впливу на формування громадської думки.

У галузі гуманітарної політики важливим елементом є інформування населення. За допомогою соціальної реклами можна актуалізувати проблеми соціуму, визначити шляхи розв'язання цих проблем. Крім того, чітко має бути визначена аудиторія соціальної реклами перед її впровадженням.

Результати Першого національного фестивалю соціальної реклами дали змогу зрозуміти, що соціальну рекламу потрібно розвивати. Основною перспективою розвитку соціальної реклами є залучення великих бізнесових кіл, тих, хто хоче і готовий взяти на себе відповідальність за вирішення подібних проблем.

Рекламний бюджет соціальної служби становить 1 200 000 грн. На державну соціальну рекламу не виділяється значних коштів, проте варто зазначити, що українські бізнесові кола готові підтримувати розробку проектів з соціальної реклами. Інше питання - системність, адже бізнесмени, які вкладатимуть гроші у рекламу такого спрямування, мають бути впевненими, що справа є реальною. Для того, щоб побудувати систему функціонування соціальної реклами, потрібно 3 - 5 років. Для того, аби система правильно функціонувала, потрібні стандарти, закони, тобто відповідна база. У сфері соціальної реклами відсутні чітко визначені стандарти. Ведуться дискусії, рішення і висновки яких обговорюються на рівні Кабміну. Розробляються також законопроекти стосовно соціальної реклами.

Асоціація зовнішньої реклами України впровадила за свій рахунок рекламні кампанії «Кохаймося!» і «МАМА ЧОМУ Я ПОМЕР/МАМА ЧОМУ Я УРОД». Остання викликала неоднозначну реакцію. Це був приклад агресивної реклами. Рекламісти вважають, що реклама може бути такою - може лякати, виявляти жорстокість, агресію. Усе залежить від коректності. У даній рекламній кампанії некоректним було вживання слова «УРОД» та ін. Слоган «У наркоманів не буває здорових дітей» є неправдивим, тому що у людей, які вживають наркотики, інколи народжуються і здорові діти.

Після закінчення цієї рекламної кампанії Асоціація зовнішньої реклами замість бігбордів «ЧОМУ Я УРОД» розмістила роботи переможців фестивалю, які пропагують захист довкілля на зразок «Не свиняч на дорозі».

На Першому каналі пропонується створити цикл соціальних програм, які б стосувалися захисту дітей, реалізації їхніх прав. Проте застаріла технічна база каналу не дозволяє виготовити якісний інформаційний продукт.

Михайло Старощук, голова Спілки рекламістів, голова журі фестивалю:

Реклама - це продукт, витвір мистецтва. Вона виконує багато функцій, у тому числі і соціальну. Через систему образів, мовних засобів рекламні ідеї висвітлюють те, що хвилює багатьох.

Соціальній рекламі в Україні потрібна соціальна ідеологія, яка буде своєрідним рупором державної політики. Держава почала приділяти велику увагу розвитку соціальної реклами. Для повноцінного її розвитку необхідно створити такий соціальний продукт, який би змогли побачити і оцінити усі члени суспільства.

Спілка рекламістів, починаючи з 1993 року, проводить різноманітні фестивалі, виставки. На той час було багато соціальної реклами, у тому числі й на телебаченні. Зараз спостерігається тенденція розколу рекламного ринку на виробництво соціальної і комерційної реклами.

Минулого року на фестивалі ми зібрали досить багато робіт, із яких 80% являли собою новий рекламний продукт. До співпраці ми залучали молодь, студентство аби відібрати найкращі рекламні роботи.

З Асоціацією зовнішньої реклами ми домовилися, роботи переможців будуть розміщені на відповідних носіях із зазначенням імені автора. Студентський фестиваль реклами щороку проводить і журнал «Маркетинг и реклама». Головними завданнями фестивалю реклами є отримати найкращий рекламний продукт, нагородити переможців, залучити нових учасників тощо.

До створення соціальної реклами мають залучатися також психологи, аби уникнути казусів на зразок того, що стався з кампанією «МАМА ЧОМУ Я - ».

Розробка емблеми фестивалю є дуже символічною. Вона складається із чотирьох сердець, кожне з яких збільшується, повторюючи обриси попереднього. В емблемі присутні червоний, зелений, блакитний кольори, кожен з яких несе символічне значення: червоний - кров, спорідненість, зелений - життя, екологія, блакитний - аура, усе, що робить можливим життя на Землі.

Замість бігбордів Спілка рекламістів України пропонує виготовити плакати формату А1 та розмістити їх у різних установах. Це дешевше і вигідніше, ніж виготовляти великі бігборди та встановлювати їх по місту.

Тетяна Пирогова, заступник головного редактора журналу «Маркетинг и реклама»:

Протягом минулого року і в цьому році наш журнал вжив заходів щодо підтримки фестивалю. Соціальна реклама - це явище, коли держава, суспільство повинні іти назустріч одне одному.

Відбулося вже три студентських фестивалі реклами. Понад 50-60 відсотків робіт учасників були присвячені саме соціальній рекламі. Це дуже цікаві, професійні роботи. Їх теми зворушливі, актуальні, примушують замислитися.

У межах виставки REX, яка нещодавно завершилася, відбувалися соціально орієнтовані рекламні бізнес-кампанії. На стенді «REX-Gellery» були виставлені цікаві роботи з соціальної реклами. Особливо підтримали роботу, присвячену дітям-сиротам. Ця робота здобула приз глядацьких симпатій.

Лідія Леонтьєва, директор Державного інституту розвитку сім - ї та молоді:

Будь-яка діяльність вимагає аналізу. Наш інститут проводить дослідження з ефективності соціальної реклами. У минулому році ми провели опитування щодо сприйняття людьми соціальної реклами, у якому взяло участь більше 1000 респондентів у 7 областях України. Можна зробити висновок,

Про нас

З ІНТЕРНАТУ В РОДИНУ

ПІД РОДИННИМ ДАХОМ ЛЮБОВІ

ЗДОРОВІЙ НАЦІЇ - ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

Лонжа, яка врятує від біди