Історія...

В цієї маленькій розповіді ми хочемо викласти одну з багатьох історій, з якими пов’язано роботу соціального працівника.

В осені минулого року центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді одного з районів міста Харкова почав працювати з сім’єю, обставини життя якої склалися дуже безглуздо.

Десять років поруч жили чоловік з жінкою. Єдиним їхнім багатством були троє діточок, молодша донька народилася в травні. Жили незаможно, батько працював на заводі, допомагав сусідам: кому полицю приб’є, кому машину полагодить. Шанували його усі, тому що руки були «золотими». На свята чоловік з дружиною пропускали чарочку-другу, але ніколи не пиячили. Дітей своїх вони завжди любили та турбувалися про них.

В літку трапилося нещастя – батько загинув під колесами потягу. Потрібно було вчитися жити без нього. Добре, що сусіди, яким він ніколи не відмовляв в допомозі, відгукнулися та підтримали, хто морально, а хто й матеріально. Знайшлися поруч й таки «добродії», які нічого, ніж «топити горе в вині», запропонувати й не намагалися. Тому перші тижні після загибелі чоловіка у жінці проходили в п’яному угарі.

«Стоп!» матері – сказала старша донька. Дівчинка в свої 10 років вже розуміла, що від наступних кроків матері залежить усе їхнє подальше життя. Жінка, отямившись від алкоголю, відчула, що у неї опускаються руки: в домі жодної копійчини, борги та старенькі «Жигулі» на дворі. Звичка завжди покладатися тільки на себе заважала удові звернутися за допомогою. Почали продавати те що є, спочатку «Жигулі», а потім навіть металеві каркаси з ліжок. Борги не зменшувалися, психологічний стан не покращувався.

Тоді до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді одного з районів міста Харкова звернулася директор школи, в якій навчаються старші діти. Спеціалісти відразу надали психологічну допомогу, необхідно було допомогти родині адаптуватися до нових обставин життя. Згодом, коли жінка вже отямилася від потрясіння, працівники центру соціальних служб сприяли оформленню усіх належних допомог та пенсій. Також за сприянням працівників Центру були надані теплі речі, одяг, взуття, миючі засоби. Підтримка під час лікування старшої доньки у лікарні та вирішення деяких питань у школі також не були зайвими.

Пройшов час, Маші (молодшій доньці) виповнився рік. Зараз сім’я продовжує знаходитися під наглядом Центру, але з впевненістю можна сказати, що повернено тепло та ласку матері до дітей. Це, мабуть, головне, що допомагає пережити будь-які негаразди і впевнено крокувати по житті.

На початок сторінки